ZURÜCK

Zurück è un’opera sonora che si fonda sulla tensione tra partenza e ritorno. Il titolo non designa un semplice ritorno spaziale, ma un gesto impossibile: il tentativo di riattraversare il tempo, di rientrare in una casa che, nel frattempo, ha cessato di coincidere con ciò che era.

L’opera si costruisce a partire dalla voce reale della madre dell’artista, registrata in lingua ucraina e successivamente frammentata. L’artista seleziona porzioni del racconto, sottraendolo alla linearità autobiografica per trasformarlo in una narrazione stratificata, sospesa tra memoria individuale e storia collettiva.

Значить, у таких випадках ти ставиш на ваги майбутнє і прожите життя. І обираєш усе ж таки майбутнє.

In situazioni così, metti sulla bilancia il futuro e la vita già vissuta. E, alla fine, scegli il futuro.

Тоді я покладалася на якісь вищі сили, мабуть, коли сама не могла прийняти рішення, я довіряла чомусь невидимому. Я думала так: якщо я приїду в Заліщики і зможу купити квиток — значить, я їду. Якщо квитка не буде — значить, я повинна повернутися назад.

In quel periodo mi affidavo a forze superiori. Quando non riuscivo a prendere una decisione da sola, mi fidavo di qualcosa di invisibile. Pensavo: se arrivo a Zališčyky e riesco a comprare il biglietto, allora parto; se il biglietto non c’è, vuol dire che devo tornare indietro.

Я приїхала в Заліщики за декілька хвилин до відправлення поїзда. І квиток був. Квиток був — я сіла і поїхала до Києва. Із Заліщики до Києва поїзд їхав десь близько десяти годин. Це була дуже важка дорога. Потім ще потрібно було добратися до Борисполя, до аеропорту — це теж був довгий шлях.

Arrivai a Zališčyky pochi minuti prima della partenza del treno. E il biglietto c’era. C’era davvero: salii e partii per Kyiv. Il viaggio in treno durò circa dieci ore ed è stato molto pesante. Poi dovevo ancora raggiungere l’aeroporto di Boryspil: un’altra lunga tratta.

Зрештою я прилетіла і пішла на роботу. Я змогла попрацювати лише три тижні після того, як виїхала з дому. Через три тижні мені подзвонила тітка Наля і сказала, що мамі стало набагато гірше і треба терміново повертатися додому.

Alla fine arrivai e andai al lavoro. Riuscii a lavorare soltanto tre settimane da quando ero partita da casa. Dopo tre settimane mi chiamò zia Nalja: la mamma stava molto peggio e dovevo tornare con urgenza.

Я тоді була в Моцо. Це була неділя, я добре це пам’ятаю. Я гуляла по місту, і саме тоді подзвонила Надя. Вона сказала: «Повертайся додому, мамі дуже погано».

In quel momento mi trovavo a Mozzo. Era domenica, lo ricordo benissimo. Stavo passeggiando per la città quando arrivò la telefonata di Nadia. Mi disse: «Torna a casa, la mamma sta malissimo».

На той час ви були в Микулинцях у бабусі. Тоді не було таких рейсів, щоб можна було долетіти до Львова чи кудись ближче, навіть через Польщу не було можливості добиратися. Літаки були рідко і летіли тільки до Києва.

In quel periodo voi vi trovavate a Mykulynci, dall’altra nonna. Allora non c’erano voli per Leopoli o altre città più vicine, né la possibilità di passare dalla Polonia. Gli aerei erano rari e volavano solo su Kyiv.

Я знайшла рейс на понеділок — подзвонили мені в неділю, а вже в понеділок я вилетіла до Києва. З Києва поїздом до Тернополя, а в Тернополі я найняла таксі.

Trovai un volo per il lunedì: mi avevano chiamata domenica, e lunedì ero già in partenza per Kyiv. Da lì presi il treno per Ternopil e a Ternopil presi un taxi.

З дому весь час телефонували — це вже був вівторок — і казали поспішати, бо мамі дуже погано. Тоді я вирішила ще заїхати до вас у Микулинці, щоб хоча б дітей побачити. На кілька хвилин я заїхала туди, а потім тим самим таксі поїхала додому.

Da casa continuavano a telefonare — ormai era martedì — dicendomi di fare in fretta, perché la situazione era gravissima. Decisi di passare prima da voi a Mykulynci, anche solo per vedere i bambini. Mi fermai pochi minuti, poi con lo stesso taxi andai a casa.

Мама мене чекала. Вона була без свідомості, у комі, але ще жива. І після того, як я зайшла до хати, через двадцять хвилин вона померла.
Але вона мене дочекалася.

La mamma mi stava aspettando. Era priva di coscienza, in coma, ma ancora viva. Dopo che entrai in casa, venti minuti più tardi, morì.

Ma mi aveva aspettata.

Зрештою бабусі не стало, і в Україні знову настали не найкращі часи: економічна криза, нестабільність і невизначеність. Поки бабуся була жива, вона допомагала мені з вами: сиділа з вами, доглядала, і я могла якось триматися. Коли ж її не стало, переді мною знову постала необхідність вибору.

Alla fine la nonna venne a mancare, e in Ucraina tornarono tempi difficili: crisi economica, instabilità, incertezza. Finché la nonna era viva, mi aiutava con voi: si prendeva cura di voi, vi seguiva, e io riuscivo in qualche modo a reggere. Quando non ci fu più, mi trovai di nuovo davanti a una scelta inevitabile.

Або я залишаюся в Україні з вами і ми виживаємо, як можемо, або я забираю вас і їду до Італії, де, по суті, на нас також нічого доброго не чекало — швидше самотність, труднощі й постійна тривога. До того ж це рішення потрібно було обговорювати з батьком і отримати його згоду.

O restavo in Ucraina con voi e cercavamo di sopravvivere come potevamo, oppure vi prendevo con me e partivamo per l’Italia, dove in realtà non ci aspettava nulla di facile — piuttosto solitudine, difficoltà e paura costante. Inoltre, una decisione del genere andava discussa con vostro padre e richiedeva il suo consenso.

Батько, як завжди, не був готовий їхати до Італії. А я… я хотіла для вас кращого. Я хотіла витягнути вас звідти, з тієї ситуації. Це був болісний вибір між чоловіком, вами, родиною, між тим, що було, і тим, що могло бути.

Vostro padre, come sempre, non era disposto a trasferirsi in Italia. E io… io volevo il meglio per voi. Volevo portarvi via da quella situazione. Era una scelta dolorosa, tra il marito, voi, la famiglia, tra ciò che avevo e ciò che poteva forse esserci.

Я добре розуміла, що в Італії, окрім мене, на вас нічого не чекало. Я знала, що моє життя там зміниться: я вже не буду такою вільною, як раніше. Мені потрібно буде вас годувати, одягати, віддавати до школи, відповідати за ваше здоров’я, переживати, якщо ви захворієте, і при цьому я не зможу повноцінно працювати. Я постійно думала: чи зможу я вас утримувати, платити за житло, рахунки, квитки, за все інше?

Ero perfettamente consapevole che in Italia, a parte me, non vi aspettava nessuno. Sapevo che la mia vita sarebbe cambiata: non sarei stata più libera come prima. Avrei dovuto nutrirvi, vestirvi, mandarvi a scuola, prendermi la responsabilità della vostra salute, temere che vi ammalaste, e allo stesso tempo non avrei potuto lavorare a pieno ritmo. Mi chiedevo continuamente se sarei riuscita a mantenervi, a pagare la casa, le bollette, i biglietti, tutto il resto.

Я не те щоб цього не усвідомлювала — я це чітко уявляла. Картина була достатньо зрозумілою.

Non è che non ne fossi consapevole: me lo immaginavo chiaramente. Il quadro era abbastanza evidente.

Зрештою батько дав згоду, щоб я забрала вас, і ми домовилися спробувати прожити так один рік. Я попросила в нього мінімальну допомогу — просто мінімум. Він дав мені 300 євро. Я навіть не знаю чому. Я говорила про мінімум, але сподівалася, що він сам трохи подумає, зрозуміє. Проте він не подумав і дав саме ці 300 євро — суму, якої ледь вистачало на дорогу в один кінець.

Alla fine vostro padre diede il consenso perché vi portassi con me, e decidemmo di provare per un anno. Gli chiesi un aiuto minimo, davvero il minimo indispensabile. Mi diede 300 euro. Non so nemmeno perché. Parlai di un minimo, sperando che riflettesse da solo, che capisse. Ma non lo fece, e mi diede quei 300 euro — una somma che bastava appena per il viaggio di sola andata.

І ось ми нарешті вибралися, і це, попри все, було найкраще рішення. Дорога була довгою, виснажливою, важкою, і водночас, щойно я приїхала, я вже мала великі борги. У мене не було ані роботи, ані житла — абсолютно нічого.

E finalmente riuscimmo a partire, e nonostante tutto quella fu la scelta migliore. Il viaggio fu lungo, estenuante, difficile, e allo stesso tempo, appena arrivata, avevo già grandi debiti. Non avevo né lavoro né una casa: non avevo assolutamente nulla.

Мене зустріла моя колежанка, забрала до себе додому і прийняла нас, як могла. Вона постелила нам просто на підлозі, і ми там переночували. Наступного дня ми пішли до поліцейської дільниці. Ми встигли вчасно, але працівниця, яка там працювала, попросила показати паспорт, бо їй щось здалося незрозумілим.

Mi venne incontro una mia amica, ci accolse a casa sua e fece quello che poteva. Ci preparò un giaciglio sul pavimento e passammo lì la notte. Il giorno dopo andammo in questura. Arrivammo in tempo, ma l’impiegata che lavorava lì mi chiese di vedere il passaporto, perché qualcosa non le era chiaro.

Я дала їй паспорт, і вона почала уважно перегортати всі сторінки. Потім сказала мені: «Я бачу, що ви працюєте в Італії, але перебуваєте тут лише по десять днів, а більшу частину часу проводите в Україні». Я відповіла, що в мене були серйозні сімейні проблеми: хвора мама, яка врешті-решт померла, двоє маленьких дітей, і я була змушена дуже часто повертатися в Україну. Це були обставини, які я не могла змінити.

Le mostrai il passaporto e lei iniziò a sfogliarlo attentamente, pagina dopo pagina. Poi mi disse: «Vedo che lei lavora in Italia, ma resta qui solo dieci giorni alla volta e trascorre la maggior parte del tempo in Ucraina». Le risposi che avevo avuto gravi problemi familiari: una madre malata, poi morta, due bambini piccoli, e che ero stata costretta a tornare spesso in Ucraina. Erano circostanze che non dipendevano da me.

Після цього вона кудись пішла з моїм паспортом — радитися з кимось, я не знаю з ким. Коли повернулася, вона майже жбурнула мені паспорт і сказала: «Приїдеш через вісім місяців». Це означало, що мені дадуть дозвіл на перебування — і дітям також. Ми будемо легалізовані. Усі.

A quel punto si allontanò con il mio passaporto per consultarsi con qualcuno, non so chi. Quando tornò, mi restituì il passaporto quasi lanciandomelo e disse: «Torni tra otto mesi». Questo significava che mi avrebbero dato il permesso di soggiorno — a me e ai bambini. Saremmo stati legalizzati. Tutti.

Коли я, стоячи під тим віконцем, обернулася, я подивилася на вас і сказала:
«Ми звідси вже нікуди не підемо. Ми підемо до школи тут. В Україну ми не повертаємося».

Quando, in piedi davanti a quello sportello, mi voltai, vi guardai e vi dissi:
«Da qui non ce ne andiamo più. Andremo a scuola qui. In Ucraina non torniamo».

Я подзвонила татові і сказала: «Іване, ми нарешті в Італії. Дорога була дуже важка, нам це все далося неймовірно складно». І я почала його просити: «Будь ласка, давай спробуємо. Давай спробуємо хоча б рік. Я віддам дітей до школи тут. Рік — це небагато»…І він сказав: «Добре».

Chiamai vostro padre e gli dissi: «Ivan, siamo finalmente in Italia. Il viaggio è stato durissimo, tutto questo ci è costato moltissimo». E iniziai a supplicarlo: «Ti prego, proviamo. Proviamo almeno per un anno. Iscriverò i bambini a scuola qui. Un anno non è tanto»…E lui rispose: «Va bene».

Коли Іван сказав мені «добре», я відчула весь тягар, який тільки міг впасти на людину. Ніби дві гори опустилися мені на плечі й притиснули до землі. Я фізично відчула цей тягар. І знову запитала сама себе: а ти зможеш?

Quando Ivan disse “va bene”, sentii tutto il peso possibile crollarmi addosso. Come se due montagne mi si fossero posate sulle spalle, schiacciandomi a terra. Lo sentii fisicamente, quel peso. E mi chiesi di nuovo: ce la farai?